балагур

Значення в інших словниках

1. балагур — балагу́р іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
2. балагур — див. говорун Словник чужослів Павло Штепа
3. балагур — БАЛАГУ́Р, а, ч., розм., рідко. Той, хто любить балагурити; балакун. Один з Троянської ватаги .. Сміленький був і балагур (І. Котляревський); Сам урядник, видно, штукар великий та балагур. Анекдотів знає тьму (С. Васильченко). Словник української мови у 20 томах
4. балагур — див. балакучий Словник синонімів Вусика
5. балагур — БАЛАКУ́Н розм. (той, хто любить поговорити, балакуча людина), ГОВОРУ́Н розм., ЛЕПЕТУ́Н розм., ЛОПОТУ́Н розм. рідше, ЛЕПЕ́ТЯ діал.; БАЛЯНДРА́СНИК розм., БАЛАГУ́Р розм. рідше (той, хто любить багато говорити, пересипаючи мову жартами); ТОРОХТІ́Й розм. Словник синонімів української мови
6. балагур — БАЛАГУ́Р, а, ч., розм., рідко. Той, хто любить балагурити; балакун. Один з Троянської ватаги.. Сміленький був і балагур (Котл., І, 1952, 87); Сам урядник, видно, штукар великий та балагур. Анекдотів знає тьму (Вас., IV, 1960, 23). Словник української мови в 11 томах