безпутник

Значення в інших словниках

1. безпутник — безпу́тник іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
2. безпутник — див. бродяга, гуляка, лінивець, босяк Словник чужослів Павло Штепа
3. безпутник — БЕЗПУ́ТНИК, а, ч., розм. Безпутна людина. [Сестра Серахвима:] Отак вона завжди: як п'яницю то й криє, безпутника якого то й покриває (Панас Мирний). Словник української мови у 20 томах
4. безпутник — див. бешкетник; легковажний; ледачий Словник синонімів Вусика
5. безпутник — БЕЗПУ́ТНИК розм. (той, хто поводиться легковажно, нерозумно або негідно з морального боку), ЛЕДА́ЩО зневажл. (Сестра Серахвима:) Отак вона завжди: як п'яницю, то й криє, безпутника якого, то й покриває (Панас Мирний); — Вони, мене не знавши, подумають... Словник синонімів української мови
6. безпутник — БЕЗПУ́ТНИК, а, ч., розм. Безпутна людина. [Сестра Серахвима:] Отак вона завжди: як п’яницю то й криє, безпутника якого то й покриває (Мирний, V, 1955, 79). Словник української мови в 11 томах