1. Великий тлумачний словник сучасної мови

вогонь

вого́нь

(розм. огонь), -гню, ч.

1》 тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум'я.

Мандрівний (блукаючий) вогонь — блідо-синє світіння, що виникає під час згоряння болотного газу – метану.

Антонів вогонь заст. — зараження крові; гангрена.

Викликати вогонь на себе — перебирати на себе найважче, першому наражатися на небезпеку, брати на себе відповідальність.

Лінія вогню — найважче, найнебезпечніше місце.

2》 тільки одн., перен. Душевне піднесення, натхнення.

|| чого і без додатка. Пристрасть, запал.

|| Про того, хто має дуже енергійну, запальну вдачу.

3》 Те саме, що вогнище 1).

4》 Світло сонця, освітлювальних приладів.

|| перен. Блиск очей, що звичайно відображає якийсь внутрішній стан людини.

5》 тільки одн., розм. Про жар, підвищену температуру тіла.

6》 тільки одн. Стрільба з гвинтівок, гармат і т. ін.

7》 у знач. виг. Військова команда для здійснення пострілу; наказ стріляти.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вогонь — вого́нь 1 іменник чоловічого роду полум'я; душевне піднесення — перен. вого́нь 2 іменник чоловічого роду вогнище; світло від освітлювальних приладів вого́нь 3 іменник чоловічого роду про жар тіла розм. вого́нь 4 іменник чоловічого роду стрільба розм. Орфографічний словник української мови
  2. вогонь — Полум'я, полуміння, поет. полумінь, жевриво, дит. жижа; (у вікні) світло, світіння; (очей) блиск; (душі) надхнення; У ФР. запал, пристрасть; (у хворого) жар, гарячка, температура. Словник синонімів Караванського
  3. вогонь — [вогон'] воугн'у, ор. -гнем, м. (ў) воугн'і Орфоепічний словник української мови
  4. вогонь — ВОГО́НЬ (розм. ОГО́НЬ), гню́, ч. 1. тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й випромінюють сліпуче світло; полум'я. У великих печах палав такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно (М. Словник української мови у 20 томах
  5. вогонь — вогонь: ◊ додава́ти оли́ви до вогню́ розпалювати пристрасті (ст) ◊ солом'яний вогонь про тимчасове, скороминуще, нетривке (ст): Але все те було тільки “солом'яний вогонь”, що запалювався і рівночасно погасав. Душевного вдоволення те все їй не давало (Острук) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. вогонь — Від вогню біжу, а в воду скочив. Стерігся одного лиха, але потрапив в інше. Огню вогнем не потушиш. Лиху лихом не зарадиш. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. вогонь — Гню, ч. Запальничка, сірники. Дай вогонь. Словник сучасного українського сленгу
  8. вогонь — аж вогню́ дава́ти. Дуже гніватися, обурюватися і т. ін. з якогось приводу. А жінка аж вогню дає .. Нічого. Най там як хоче, а я як сказав слово, то вже не переміню (М. Коцюбинський). аж вогню́ дає́. Фразеологічний словник української мови
  9. вогонь — ВОГО́НЬ, ПО́ЛУМ'Я, ОГО́НЬ розм., ПО́ЛУМІННЯ рідше, ЖЕ́ВРИВО рідше, ПЛО́МІНЬ поет., заст., ПО́ЛУМІНЬ (ПО́ЛОМІНЬ) заст., ЖИ́ЖА дит., ОГЕ́НЬ діал., ЖАРІ́ННЯ діал. Моряк так пильно дивиться на полум'я, мовби заворожений видивом вогню (О. Словник синонімів української мови
  10. вогонь — Вого́нь, вогню́, -гне́ві, -не́м, частіше ого́нь, огню́, огне́ві, -не́м; огні́, огні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. вогонь — ВОГО́НЬ (розм. ОГО́НЬ), гню́, ч. 1. тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я. У великих печах палав такий вогонь, що аж на вулиці ставало душно (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  12. вогонь — Вогонь, -гню м. = огонь. З вогню та в поломінь. Ном. Хоч вогню до нього прикладай (запекле таке). Ном. № 2644. Коли Бог не годить, то й вогонь не горить. Ном. № 15. Викресати вогню. ум. вогник, вогничок, вогоник. У лісі вогоник блима. Мнж. 147. Словник української мови Грінченка