1. Великий тлумачний словник сучасної мови

воркувати

воркува́ти

-ую, -уєш, недок.

1》 Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).

2》 перен. Ніжно розмовляти з ким-небудь.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. воркувати — воркува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. воркувати — ВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). Щебече зяблича сім'я, І сиза горлиця воркує (Я. Словник української мови у 20 томах
  3. воркувати — див. говорити; залицятися Словник синонімів Вусика
  4. воркувати — ВОРКУВА́ТИ (про голубів, горлиць — видавати своєрідні переливчасті звуки), ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ТУ́РКАТИ, ТУРКОТІ́ТИ, ТУРЧА́ТИ, БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ), ГУРКОТА́ТИ (ГУРКОТІ́ТИ), ГУСТИ́. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Л. Словник синонімів української мови
  5. воркувати — ВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). Щебече зяблича сім’я, І сиза горлиця воркує (Щог., Поезії, 1958, 320); В гущині воркує голубка, лящить соловей (Горд., І, 1959, 473); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  6. воркувати — Воркува́ти, -ку́ю, -єш гл. Ворковать. Чого, серце, як голубка, день і ніч воркує? Шевч. 43. Воркувала горлиця у садку. Гліб. 49. Словник української мови Грінченка