воркувати
ВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).
Щебече зяблича сім’я, І сиза горлиця воркує (Щог., Поезії, 1958, 320);
В гущині воркує голубка, лящить соловей (Горд., І, 1959, 473);
*Образно. Чого серце, як голубка, день і ніч воркує (Шевч., І, 1951, 55).
2. перен. Ніжно розмовляти з ким-небудь.
[Сербин:] Буде вже нам безпечно, як голубки, воркувати (Вас., III, 1960, 40);
Соломія гладить Катрю по голові, розкутує хустку, тихо воркує: — Не плач, доню (Кучер, Трудна любов, 1960, 334).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- воркувати — воркува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- воркувати — -ую, -уєш, недок. 1》 Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). 2》 перен. Ніжно розмовляти з ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- воркувати — ВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). Щебече зяблича сім'я, І сиза горлиця воркує (Я. Словник української мови у 20 томах
- воркувати — див. говорити; залицятися Словник синонімів Вусика
- воркувати — ВОРКУВА́ТИ (про голубів, горлиць — видавати своєрідні переливчасті звуки), ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ТУ́РКАТИ, ТУРКОТІ́ТИ, ТУРЧА́ТИ, БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ), ГУРКОТА́ТИ (ГУРКОТІ́ТИ), ГУСТИ́. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Л. Словник синонімів української мови
- воркувати — Воркува́ти, -ку́ю, -єш гл. Ворковать. Чого, серце, як голубка, день і ніч воркує? Шевч. 43. Воркувала горлиця у садку. Гліб. 49. Словник української мови Грінченка