гомін

Значення в інших словниках

1. гомін — го́мін іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. гомін — (голосів) звуки, (струн) передзвін; У фр, розмови, чутки; (дня) гамір, гук, галас. Словник синонімів Караванського
3. гомін — [гом'ін] -мону, м. (ў) -мон'і Орфоепічний словник української мови
4. гомін — ГО́МІН, мону, ч. 1. Звучання розмови. Під однією хатою зібралася купа дівчат та парубків, чути було веселий гомін (Б. Грінченко); Дзвінок голови – і враз стихав приглушений гомін людських голосів (Є. Кротевич); // Розмови, чутки. Словник української мови у 20 томах
5. ГОМІН — • "ГОМІН" - літ. антологія, видана 1964 у Варшаві Укр. сусп.-культурним т-вом. До неї включені вірші, оповідання, нариси укр. письменників у ПНР — Є. Самохваленка, Я. Гудемчука, О. Лапського, А. Середницького, І. Гребінчишина, Є. Беднарчука та ін. Осн. Українська літературна енциклопедія
6. гомін — див. гамір; звучання Словник синонімів Вусика
7. гомін — ГО́МІН (звучання голосів, розмови), ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКА діал.; ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Словник синонімів української мови
8. гомін — Го́мін, го́мону, -нові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. гомін — ГО́МІН, мону, ч. 1. Звучання розмови. Як почув [Пістряк] гомін свого начальника, так зараз, знявши шапочку, і підійшов до нього, і поклонивсь йому низенько (Кв.-Осн., II, 1956, 178); Дзвінок голови — і враз стихав приглушений гомін людських голосів (Крот. Словник української мови в 11 томах
10. гомін — Гомін, -мону м. Говоръ, крикъ, шумъ. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. К. ЧР. 135. Ну, хлопці, в дорогу! та чуєте — без гомону. Шевч. 177. Словник української мови Грінченка