1. Українська літературна енциклопедія

ГОМІН

ГО́МІН

• "ГОМІН"

- літ. антологія, видана 1964 у Варшаві Укр. сусп.-культурним т-вом. До неї включені вірші, оповідання, нариси укр. письменників у ПНР — Є. Самохваленка, Я. Гудемчука, О. Лапського, А. Середницького, І. Гребінчишина, Є. Беднарчука та ін. Осн. теми: революц. співдружність укр. і польс. трударів часів бурж.-поміщицької Польщі, інтернац. єднання прогресивних сил у роки 2-ї світової війни, визвольний похід Рад. Армії, життя людей праці, буд-во нового суспільства в ПНР. Значне місце займає інтимна і пейзажна лірика. У перекладах О. Лапського вміщено твори Ю. Словацького, Ю. Тувіма, Я. Івашкевича, Є. Герасимовича та ін. польс. поетів.

Р. Ф. Кирчів.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гомін — го́мін іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. гомін — (голосів) звуки, (струн) передзвін; У фр, розмови, чутки; (дня) гамір, гук, галас. Словник синонімів Караванського
  3. гомін — [гом'ін] -мону, м. (ў) -мон'і Орфоепічний словник української мови
  4. гомін — -мону, ч. 1》 Звучання розмови. || Розмови, чутки. 2》 Безладний шум; гамір. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. гомін — ГО́МІН, мону, ч. 1. Звучання розмови. Під однією хатою зібралася купа дівчат та парубків, чути було веселий гомін (Б. Грінченко); Дзвінок голови – і враз стихав приглушений гомін людських голосів (Є. Кротевич); // Розмови, чутки. Словник української мови у 20 томах
  6. гомін — див. гамір; звучання Словник синонімів Вусика
  7. гомін — ГО́МІН (звучання голосів, розмови), ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКА діал.; ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Словник синонімів української мови
  8. гомін — Го́мін, го́мону, -нові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. гомін — ГО́МІН, мону, ч. 1. Звучання розмови. Як почув [Пістряк] гомін свого начальника, так зараз, знявши шапочку, і підійшов до нього, і поклонивсь йому низенько (Кв.-Осн., II, 1956, 178); Дзвінок голови — і враз стихав приглушений гомін людських голосів (Крот. Словник української мови в 11 томах
  10. гомін — Гомін, -мону м. Говоръ, крикъ, шумъ. Гомін справили такий, мов справді на бенкеті. К. ЧР. 135. Ну, хлопці, в дорогу! та чуєте — без гомону. Шевч. 177. Словник української мови Грінченка