дзвеніння
дзвені́ння
-я, с.
Дія за знач. дзвеніти і звуки, утворювані цією дією.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дзвеніння — дзвені́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- дзвеніння — Дзвені́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дзвеніння — ДЗВЕНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзвені́ти і звуки, утворювані цією дією. Немає нічого оглушливішого, як дзвеніння розбитого скла в мертвій тиші ночей (Загреб., Європа 45, 1959, 333). Словник української мови в 11 томах
- дзвеніння — Дзвеніння, -ня с. Звукъ (звенящій). Мелодії лилися як сльози, то тихо, тихо, шо разом заливали всю залу й сповняли її дзвенінням гарного рояля. Левиц. Пов. 264. Словник української мови Грінченка