закінчувати

закі́нчувати

-ую, -уєш і рідко закінчати, -аю, -аєш, недок., закінчити, -кінчу, -кінчиш, док., перех.

Доводити що-небудь до кінця, до завершення; кінчати.

|| Завершувати чи бути кінцем, завершенням чогось.

|| Кінчати, завершувати навчання (у школі, інституті і т. ін.). Закінчити життя.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

закінчувати — Чи є тотожними дієслова закінчувати та завершувати? Закінчити називає кінець різноманітних дій, видів роботи, навчання людини тощо. “Хочу закінчити ще хоч одно оповідання” (Михайло Коцюбинський). Фразеологізм закінчити життя (вік) означає “померти”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
закінчувати — закі́нчувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
закінчувати — Вивершувати, викінчувати, довершувати, докінчувати, долати, доробляти, завершувати, зав'язувати (напр. пиячити), змоцьовувати, кінчати, скінчати, упоряджати, упорядковувати, шабашити Фразеологічні синоніми: берега дати; класти кінець; класти край... Словник синонімів Вусика
закінчувати — Завершувати, кінчати, докінчувати, доводити до кінця, фінішувати, ід. ставити крапку; (цілком) викінчувати; (виступ) закругляти, ІД. закруглятися; док. ЗАКІНЧИТИ, о. допливти до берега, досягти мети, прийти до фінішу. Словник синонімів Караванського
закінчувати — [зак’інчуватие] -уйу, -уйеиш Орфоепічний словник української мови
закінчувати — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок. Словник синонімів української мови
закінчувати — ЗАКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш і рідко ЗАКІНЧА́ТИ а́ю, а́єш, недок., ЗАКІ́НЧИ́ТИ, кі́нчу, кі́нчи́ш, док. перех. Доводити що-небудь до кінця, до завершення; кінчати. Тільки друга нічна зміна сторожі закінчувала свою варту, приходили сторожі денні (Скл. Словник української мови в 11 томах