звиняти
звиня́ти
-яю, -яєш, недок., звинити, -ню, -ниш, док., розм.
1》 неперех., перев. наказ. сп.Виявляти поблажливість, прощати провину; вибачати.
2》 перех., рідко, чим. Виправдовувати чиїсь вчинки, поведінку чим-небудь.
3》 неперех., тільки наказ. сп., у знач. вставн. сл. Уживається: а) для вираження протесту, незгоди з ким-, чим-небудь; б) із введенням у мову не бажаних для кого-небудь слів.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- звиняти — Звиня́ти: — вибачати [51] Словник з творів Івана Франка
- звиняти — звиня́ти дієслово недоконаного виду вибачати розм. Орфографічний словник української мови
- звиняти — див. пробачати Словник синонімів Вусика
- звиняти — ЗВИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм. 1. неперех., перев. наказ. сп. Виявляти поблажливість, прощати провину; вибачати. [Цуцик:] Дурний Бровко! Не розумієш,— Звиняй, що так кажу,— Я те роблю, чого ти не зумієш (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
- звиняти — Звиняти, -няю, -єш гл. = вибачати. На те просили, що в ріт носили, — звиняйте. Ном. № 12085. Словник української мови Грінченка