1. Великий тлумачний словник сучасної мови

кочовий

кочови́й

-а, -е.

Який кочує (про народ, плем'я тощо); мандрівний.

|| Власт. кочовикам; неосілий.

|| Признач. для проживання кочовиків. Кочовий намет.

|| Пов'язаний з частою зміною пасовища, місця годівлі (про тварин, птахів).

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кочовий — кочови́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. кочовий — (спосіб життя) мандрівний, неосілий, циганський. Словник синонімів Караванського
  3. кочовий — [кочовий] м. (на) -вому/-чоув'ім, мн. -чоув'і Орфоепічний словник української мови
  4. кочовий — КОЧОВИ́Й, а́, е́. 1. Який кочує (про народ, плем'я і т. ін.); мандрівний. Півтори тисячі років тому з'являються у приазовських степах грецькі факторії, висунуті для торгівлі з кочовими народами (Л. Словник української мови у 20 томах
  5. кочовий — БРОДЯ́ЧИЙ (про спосіб життя — пов'язаний з частими переїздами з місця на місце), БЕЗДО́МНИЙ, МАНДРІ́ВНИ́Й, КОЧОВИ́Й розм., ЦИГА́НСЬКИЙ жарт., БІВУА́ЧНИЙ (БІВА́ЧНИЙ) рідше, БУРЛА́ЦЬКИЙ заст., розм. Словник синонімів української мови
  6. кочовий — КОЧОВИ́Й, а́, е́. Який кочує (про народ, плем’я тощо); мандрівний. Півтори тисячі років тому заявляються у приазовських степах грецькі факторії, висунуті для торгівлі з кочовими народами (Дмит. Словник української мови в 11 томах