кульмінація

Значення в інших словниках

1. кульмінація — кульміна́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
2. кульмінація — Переломова точка <�час>, переломний пункт; найвищий зліт; ЛІТ. (точка найбільшого напруження) кульмінаційний момент; пор. АПОГЕЙ. Словник синонімів Караванського
3. кульмінація — Верхівка, див. вершок Словник чужослів Павло Штепа
4. кульмінація — (від лат. culmen — вершина) — вершина музичного розвитку та емоційного напруження музичного твору або його завершеної частини. Положення про К. ґрунтується на закономірностях європейського музичного мислення і є дійсним відповідно для всіх музичних форм. К. — важливий елемент музичної драматургії. Словник-довідник музичних термінів
5. кульмінація — КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж. 1. астр. Проходження світила через небесний меридіан. Момент верхньої кульмінації центра Сонця називається справжнім полуднем, а момент нижньої кульмінації – справжньою північчю (з навч. літ.). 2. перен. Словник української мови у 20 томах
6. кульмінація — • кульмінація (від лат. culmen — вершина) - момент найбільшого напруження в літ. творі, коли найяскравіше виявляються характери дійових осіб, суть конфлікту художнього. Напр., у повісті "Fata morgana" М. Коцюбинського... Українська літературна енциклопедія
7. кульмінація — кульміна́ція [від лат. culmen (culminis) – вершина] 1. Момент найвищого піднесення, напруження, розвитку. 2. Проходження світила через небесний меридіан. Словник іншомовних слів Мельничука
8. кульмінація — ВЕРШИ́НА чого (найвища точка розвитку, найвищий ступінь вияву чогось і т. ін.), ВНЕ́ЦЬ, ВЕРХІ́В'Я, АПОГЕ́Й книжн., ЗЕНІ́Т книжн., КУЛЬМІНА́ЦІЯ книжн., ПІК книжн., ОЛІ́МП книжн., ВЕРХОВИ́НА рідше. Словник синонімів української мови
9. кульмінація — КУЛЬМІНА́ЦІЯ, ї, ж. 1. астр. Проходження світила через небесний меридіан. 2. перен. Найвище напруження, піднесення у розвитку чого-небудь. Словник української мови в 11 томах