1. Великий тлумачний словник сучасної мови

милість

ми́лість

-лості, ж.

1》 Доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь.

|| заст. Прихильність когось вищого становищем у суспільстві до залежного; ласка (див. ласка I 4)).

|| ірон.

|| Вияв жалості, милосердя; помилування.

Робити милість — виявляти добру волю, бажання допомогти, піти назустріч кому-небудь.

Що милість ваша — усе, чого зажадаєте.

2》 перев. мн., заст. Дар (у 1 знач.), пожертвування.

|| Добрий, милосердний учинок; благодіяння.

3》 заст. Любов, кохання.

Божою милістю заст., ірон. — додаток до імператорського та ін. високопоставлених осіб титулу у важливих документах.

Ваша (твоя, його, її, їх) милість заст. — а) уживається в шанобливому звертанні підлеглої особи, а також вказівки на третю особу; б) уживається з іронією щодо кого-небудь.

Зроби милість — уживається для вираження підсиленого прохання, спонукання до якоїсь дії, вчинку.

Милості прошу (просимо) — уживається як ввічливе запрошення.

Скажіть [мені] на милість — а) виражає шанобливе прохання; б) виражає здивування, незадоволення, розгубленість.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. милість — ми́лість іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. милість — (до кого) прихильність, (з боку дужого) ласка; (вияв милосердя) помилування; (полегша) полегкість, зглядь; (милосердний вчинок) доброчинство; Р. приємність; ЗСТ. любов, кохання; милость. Словник синонімів Караванського
  3. милість — [мил'іс'т'] -лос'т'і, ор. -л'іс'т'у Орфоепічний словник української мови
  4. милість — МИ́ЛІСТЬ, лості, ж. 1. Доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь. Пішла, попрощалась із господарями, подякувала їм за милість і за ласку (Марко Вовчок); – Потерпімо ще трохи. Почекаймо великої милості й справедливості. – Від кого? – .. Нема терпцю!... Словник української мови у 20 томах
  5. милість — Милість твоя велика, а не варта лика. Про нещиру ласку. Ніж у вовка милості просити, краще його відразу забити. Лихого ворога краще знищити, ніж запобігати у нього ласки. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. милість — У християнстві надприродний дар, наданий Богом людині; є необхідною для спасіння, перетворює людську натуру, попереджає майбутнє життя у небі; в історії теології численні суперечки навколо ставлення м. до вільної волі людини. Універсальний словник-енциклопедія
  7. милість — ва́ша (їх) ми́лість (ми́лость), уроч., заст. 1. Шанобливе називання кого-небудь; ви, вони. — З Богом, — кажу, — завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками (Марко Вовчок); — У Варшаві тільки й мови, що про вашу милість, князю (І. Фразеологічний словник української мови
  8. милість — КОХА́ННЯ (глибока сердечна прихильність до особи іншої статі), ЛЮБО́В, ПОЧУТТЯ́, ЗАКОХА́ННЯ розм., ЛЮ́БОЩІ, ЛЮ́БІСТЬ розм., УПОДО́БА (ВПОДО́БА) діал., ЛЮБВА́ (ЛЮБА́) діал., МИ́ЛІСТЬ заст.; ПРИ́СТРАСТЬ, ЖАГА́ (сильне, нестримне почуття). Словник синонімів української мови
  9. милість — Ми́лость і ми́лість, -лости, -лості, -лістю; -лості, -лостей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. милість — МИ́ЛІСТЬ, МИ́ЛОСТЬ, лості, ж. 1. Доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь. Пішла, попрощалась із господарями, подякувала їм за милість і за ласку (Вовчок, І, 1955, 12); — Потерпімо ще трохи. Почекаймо великої милості й справедливості. — Від кого?... Словник української мови в 11 томах
  11. милість — Милість, -лости ж. Пріятность. Левиц. І. (Пр. 1868, стр. 519). Словник української мови Грінченка