міркувати

Значення в інших словниках

1. міркувати — міркува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. міркувати — Ую, -уєш. Заглиблюватися думками в щось; думати, роблячи певні висновки. Про що міркує неборак? (Л. Глібов); Йому задумалось спочити; він став міркувати: де його на ніч притулитися? (Панас Мирний); "Тільки котрого б нам з трьох женити?" – міркує батько (С.Васильченко). Літературне слововживання
3. міркувати — МЕТИКУВАТИ, розмірковувати; думати, обмірковувати, аналізувати; ЖМ. розуміти, усвідомлювати. Словник синонімів Караванського
4. міркувати — див. думати Словник синонімів Вусика
5. міркувати — МІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Заглиблюватися думками в що-небудь; розмірковувати. От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (М. Словник української мови у 20 томах
6. міркувати — ДУ́МАТИ що, про кого-що і без додатка (бути зайнятим думками про когось-щось, мати свою думку про кого-, що-небудь), ГАДА́ТИ, МА́ТИ НА ДУ́МЦІ (МА́ТИ НА МИ́СЛІ) (МА́ТИ В МИ́СЛІ і т. ін.) що, МА́ТИ ГА́ДКУ про кого-що, ПОМИШЛЯ́ТИ, МИ́СЛИТИ розм. Словник синонімів української мови
7. міркувати — Міркува́ти, -ку́ю, -ку́єш, -ку́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. міркувати — МІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Заглиблюватися думками в що-небудь; розмірковувати. От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
9. міркувати — Міркува́ти, -ку́ю, -єш гл. Думать, соображать, разсчитывать, разсуждать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Ном. №71. Міркує той, хто нужду знає. Гліб. 1. Сам оце як почну міркувати та й складу до ладу. Левиц. І. Словник української мови Грінченка