міркувати

ДУ́МАТИ що, про кого-що і без додатка (бути зайнятим думками про когось-щось, мати свою думку про кого-, що-небудь), ГАДА́ТИ, МА́ТИ НА ДУ́МЦІ (МА́ТИ НА МИ́СЛІ) (МА́ТИ В МИ́СЛІ і т. ін.) що, МА́ТИ ГА́ДКУ про кого-що, ПОМИШЛЯ́ТИ, МИ́СЛИТИ розм.; МІРКУВА́ТИ, РОЗМІРКО́ВУВАТИ, РОЗДУ́МУВАТИ, РОЗГА́ДУВАТИ, РОЗМИШЛЯ́ТИ, РОЗМИ́СЛЮВАТИ, МІЗКУВА́ТИ розм., РОЗДУ́МУВАТИСЯ розм., РОЗУМУВА́ТИ розм., МЕТИКУВА́ТИ розм., КУМЕ́КАТИ розм., МИКИ́ТИТИ розм., РОЗКИДА́ТИ перев. із сл. розумом, умом і т. ін., розм., КМІТИ́ТИ (КМЕТИ́ТИ) розм., КМІТУВА́ТИ (КМЕТУВА́ТИ) розм., ГАДКУВА́ТИ діал., МУСУВА́ТИ діал. (перев. без додатка — заглиблюватися в якісь думки, зважуючи, враховуючи всі деталі); НОСИ́ТИСЯ з чим, розм. (приділяти надто багато уваги чомусь). — Док.: поду́мати, погада́ти, поми́слити, зміркува́ти, розміркува́ти, розми́слити, помізкува́ти, пометикува́ти, покуме́кати, розки́нути, подиви́тися розм. — Нема тобі чого думати та гадати. Гаятись тепер небезпечно.., їдь і не сперечайся! (І. Нечуй-Левицький); Те, чого Левенець не мав і в думці, Самусь уже знав, як таблицю множення (П. Загребельний); Ченці і барони Розвернулись у будинках І гадки не мають — Бенкетують (Т. Шевченко); Еней один за всіх не спав; Він думав, мислив, умудрявся, Як Турна-ворога побить (І. Котляревський); Не візьму Марти я й сам, — помишляю (Марко Вовчок); Почав (Лазаревський) міркувати, чим і як допомогти Тарасу Григоровичу (З. Тулуб); Роздумуючи та розмірковуючи, вийшли наші друзі бруківкою за село (Д. Бедзик); Об чім же вона там не думала?.. об чім не розмишляла?.. чого то не розгадувала?.. (Г. Квітка-Основ'яненко); Розмислюючи, давав (Вишневецький) накази (І. Ле); З якогось часу Миколі починало подобатись мізкувати над задачками (Ю. Мушкетик); Частенько-часто, сидячи поруч із дівчиною, роздумувався він про свою жінку (Марко Вовчок); Сидячи вечорами в своїй кімнаті, самотній і худий, Льова Роттер отак невесело розумував (В. Підмогильний); Сидю я самотою в хаті та вже метикую: чи й, справді, не розлучиться мені з чоловіком? (А. Кримський); — Моя це і єсть пропозиція про червоний прапор; — от нехай Максим скаже: кумекали ми з ним про це ще в потаємному гуртку (Ю. Смолич); "Що робить?" — микитив наш Клим Нетудихата (С. Олійник); Дружина лише вражено зітхала, в душі горда за чоловіка, що вільно розкидав умом, удався на складні міркування (К. Гордієнко); — Як би вислизнути з-під ласкавої опіки? — кмітували друзі (Я. Качура); Він не тямив себе і, гадкую, не пам'ятає, що кричав тоді (В. Дрозд); Довго він мусував про своє безталання (Словник Б. Грінченка); Чого ж триматись, чого ж мучитись, чого ж у сутінках носитися з болісними думками й догадками? (М. Стельмах); — Чіпко!.. — молила вона. — Покинь (розбій).. — Побачу, Галю. Подивлюся... (Панас Мирний). — Пор. обду́мувати.

РОЗУМІ́ТИ (бути здатним правильно оцінювати, осягати розумом що-небудь), ТЯ́МИТИ розм., РОЗБИРА́ТИ розм., МІЗКУВА́ТИ розм., МІРКУВА́ТИ розм., ТЯМКУВА́ТИ розм., ПЕ́ТРАТИ розм., ПРИБИРА́ТИ розм., ШУ́ПИТИ розм., КМІ́ТИТИ (КМЕ́ТИТИ) рідше, КМІТУВА́ТИ рідко. Він висмикнув револьвера й вистрелив, не розуміючи сам, що робить (Ю. Яновський); — Не заспокоюй, синку, не треба, — байдуже так сказала тітка Меланка. — Краще вже не буде, як є. Я при повній тямі, то й тямлю, що там зі мною коїться (Є. Гуцало); Я не розбираю ясно, що зі мною (О. Кобилянська); — Як це не дивно тобі, а теж на плечах голову, не гарбуз, маю. Дещо таки мізкую. — Бачу, за кого ти руку тягнеш (А. Головко); Захар ледве ноги волік, й усей час злоба не кидала його; він не міг міркувати як слід розумом, а тільки відчував душею якусь кривду (А. Кримський); — Ну, ляпнуло собі щось перед сном оце дрімайло. Хіба воно, дурненьке, щось тямкує? — примирливо сказав батько (М. Стельмах); — Думати треба, Куксо, і людей розпитувати, коли сам не петраєш (В. Кучер); Одного разу.. сиділи оце вони (Кармелева сім'я) усі вкупі і дивилися такеньки, наче б, справді, не прибирали вже собі чого пожадати (Марко Вовчок); (Марина:) Мале чортеня, а вже щось шупить (І. Карпенко-Карий); Уже дитина кметить (Словник Б. Грінченка).