оженити

Значення в інших словниках

1. оженити — ожени́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
2. оженити — ОЖЕНИ́ТИ, оженю́, оже́ниш, док., кого, на кому і без дод. З'єднати шлюбом чоловіка з жінкою. [Відьма:] Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала, Сина оженила... (Т. Словник української мови у 20 томах
3. оженити — Коби я оженивсь, давби вола, коби я розженивсь, давби два. Про чоловіка, що не годен був оженитися, а коли оженився, то дістав лиху жінку. Менше коштує придбати лихо, як позбутись його. Легше оженитися, як розженитися. Приповідки або українсько-народня філософія
4. оженити — ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
5. оженити — ОЖЕНИ́ТИ, оженю́, оже́ниш, док., перех., на кому і без додатка. З’єднати шлюбом чоловіка з жінкою. [Відьма:] Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала, Сина оженила… (Шевч. Словник української мови в 11 томах
6. оженити — Оженити, -ню́, -ниш гл. Женить. Оженила мати неволею сина. н. п. Иногда въ приложеніи къ женщинѣ: Ой казав пан круль Варвару імити і святу Варвару з собов оженити. МУЕ. III. 52. Нене ж моя, нене, ожени ж ти мене, бо я молоденький літа свої трачу. Чуб. V. 27. Словник української мови Грінченка