оженити

Коби я оженивсь, давби вола, коби я розженивсь, давби два.

Про чоловіка, що не годен був оженитися, а коли оженився, то дістав лиху жінку. Менше коштує придбати лихо, як позбутись його.

Легше оженитися, як розженитися.

З розводом получені великі клопоти та кошта.

На силу мати сина оженила, та на підпитку невістку судила.

Мати присилувала сина оженитися, та опісля невістку обмовляла.

Оженився біснуватий, та взяв собі дурновату, та не мали що робити, підпалили хату.

Лихе та абнормальне подружжя.

Оженися — не журися, будеш панувати, жінка буде свині пасти, а ти завертати.

Насьміх з бідного подружжя.

Оженися — не журися, піде ти рукою, жінка піде за борщем, а ти за мукою.

Значіння, що й попереднє.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оженити — ожени́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. оженити — оженю, ожениш, док., перех., на кому і без додатка. З'єднати шлюбом чоловіка з жінкою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. оженити — ОЖЕНИ́ТИ, оженю́, оже́ниш, док., кого, на кому і без дод. З'єднати шлюбом чоловіка з жінкою. [Відьма:] Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала, Сина оженила... (Т. Словник української мови у 20 томах
  4. оженити — ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
  5. оженити — ОЖЕНИ́ТИ, оженю́, оже́ниш, док., перех., на кому і без додатка. З’єднати шлюбом чоловіка з жінкою. [Відьма:] Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала, Сина оженила… (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  6. оженити — Оженити, -ню́, -ниш гл. Женить. Оженила мати неволею сина. н. п. Иногда въ приложеніи къ женщинѣ: Ой казав пан круль Варвару імити і святу Варвару з собов оженити. МУЕ. III. 52. Нене ж моя, нене, ожени ж ти мене, бо я молоденький літа свої трачу. Чуб. V. 27. Словник української мови Грінченка