1. Великий тлумачний словник сучасної мови

повірити

пові́рити

I -рю, -риш, док.

1》 Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим.

|| Зрозуміти, усвідомити, що так є насправді.

|| Дістати певність у чомусь, переконатися. Повірити на слово.

2》 кому, чому, в кого. Відчути довір'я до кого-, чого-небудь, пройнятися вірою в чиюсь щирість, порядність.

|| Зрозуміти, усвідомити, що хтось каже правду.

3》 Почати вірити.

4》 тільки 2 ос. одн. і мн. та наказ. сп., у знач. вставн. сл. Уживається для підсилення вірогідності сказаного та більшого переконання того, до кого звернена мова.

II див. повіряти.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повірити — пові́рити 1 дієслово доконаного виду прийняти за істину; відчути довір'я пові́рити 2 дієслово доконаного виду звірити щось потаємне; доручити; давати в борг; перевірити Орфографічний словник української мови
  2. повірити — див. вірити Словник синонімів Вусика
  3. повірити — [поув’іриетие] -р'у, -риеш; нак. -в'ір, -в'іртеи Орфоепічний словник української мови
  4. повірити — Пові́рити, -ві́рю, -ві́риш, -ві́рять; пові́р, -ві́рмо, -ві́рте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. повірити — ПОВІ́РИТИ¹, рю, риш, док. 1. Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! (Т. Шевченко); А чи довго матір, та ще й добру, довести до того, що повірить усьому, що їй стань розказувати?.. (Г. Словник української мови у 20 томах
  6. повірити — не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) оча́м. Бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Фразеологічний словник української мови
  7. повірити — ВІ́РИТИ (бути впевненим у чому-небудь, йняти віри; бути релігійним), ВІ́РУВАТИ. — Док.: пові́рити, уві́рувати (вві́рувати). Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М. Словник синонімів української мови
  8. повірити — ПОВІ́РИТИ¹, рю, риш, док. 1. Прийняти що-небудь за істину, вважаючи дійсним, існуючим. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! (Шевч., І, 1963, 30); А чи довго матір, та ще й добру, довести до того, що повірить усьому, що їй стань розказувати?.. Словник української мови в 11 томах
  9. повірити — Повірити, -рю, -риш гл. 1) Повѣрить. Росказав би про те лихо, та чи то ж повірять? Шевч. 78. 2) см. повіряти. Словник української мови Грінченка