поголити

Значення в інших словниках

1. поголити — поголи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
2. поголити — ПОГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, кого, що. Док. до голи́ти 1. По обіді роту повели в лазню, де цирульник старанно постриг і поголив їх (З. Тулуб); Чому він і досі не поголив своєї покуйовдженої бороди.., я не питав (Олесь Досвітній). Словник української мови у 20 томах
3. поголити — без ми́ла голи́ти / поголи́ти кого. Завдавати кому-небудь неприємностей; бути причиною чиїхось важких, складних обставин. — Як так будеш ламати причепи, то ми тебе без мила поголимо, парубче (А. Хорунжий). Фразеологічний словник української мови
4. поголити — ГОЛИ́ТИ (зрізувати волосся, перев. бритвою), БРИ́ТИ, ВИГО́ЛЮВАТИ, ЗГО́ЛЮВАТИ, ОБГО́ЛЮВАТИ, ОБГОЛЯ́ТИ, ЗБРИВА́ТИ, ОББРИВА́ТИ. — Док.: поголи́ти, побри́ти, ви́голити, зголи́ти, обголи́ти, збри́ти, оббри́ти. Словник синонімів української мови
5. поголити — ПОГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, перех. Док. до голи́ти 1. По обіді роту повели в лазню, де цирульник старанно постриг і поголив їх (Тулуб, В степу.., 1964, 198); Чому він і досі не поголив своєї покуйовдженої бороди.., я не питав (Досв., Вибр., 1959, 28). Словник української мови в 11 томах
6. поголити — Поголити, -лю, -лиш гл. Побрить. Він мам поголив голови гладко. Ном. № 675. Лоби поголити. Забрить лобъ (въ солдаты). Брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили. Шевч. (1883), 388. Словник української мови Грінченка