1. Великий тлумачний словник сучасної мови

посвідка

по́свідка

-и, ж.

Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення.

Посвідка на проживання заст. — документ, особове посвідчення, що дає право проживати де-небудь.

Посвідка про особу — документ, у якому записано основні відомості про його власника, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік і місце народження, національність, місце проживання і т. ін.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посвідка — по́свідка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. посвідка — (особи) посвідчення, г. виказка; (- щеплення) довідка. Словник синонімів Караванського
  3. посвідка — ПО́СВІДКА, и, ж. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Я добув паспорт і посвідки старости (Олесь Досвітній)... Словник української мови у 20 томах
  4. посвідка — посвідка посвідчення (м, ср, ст): Мій Пане! Ви жадаєте від мене посвідки, яку хочете переслати медичній академії. Ось бажане письмо, але боюся, що не вдоволю Вас (Нова хата 1926) ◊ посвідка викла́дів залікова книжка (Лучук) (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. посвідка — ДО́ВІДКА (документ з короткими відомостями про когось, щось, підтвердженням якогось факту), ПОСВІ́ДЧЕННЯ, ПО́СВІДКА розм. Він, мабуть, досі не знає, що вона без паспорта, ніде не прописана, що ніякісінької навіть довідки в неї нема (О. Словник синонімів української мови
  6. посвідка — По́свідка, -дки, -дці; -дки, -док Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. посвідка — ПО́СВІДКА, и, ж. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Я добув паспорт і посвідки старости (Досв., Вибр. Словник української мови в 11 томах