посвідка

ПО́СВІДКА, и, ж.

Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення.

Я добув паспорт і посвідки старости (Олесь Досвітній);

Безстрашний партизан зайшов до їдальні з посвідкою робітника скульптурної фабрики (Я. Гримайло);

Коли літак приземлився, увійшла службовка санітарного відділу й перевірила наші посвідки про щеплення віспи (Л. Дмитерко).

(1) По́свідка на прожива́ння, заст. – документ, особове посвідчення, що дає право проживати де-небудь.

Державне мито справляється: .. із позовних заяв.., що подаються до арбітражних судів .. за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн.., за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження посвідок на проживання (з мови документів);

(2) По́свідка про осо́бу – документ, у якому записано основні відомості про його власника, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік і місце народження, національність, місце проживання і т. ін;

(3) Призивна́ по́свідка – документ з військкомату, виданий особі, у якому повідомляється, що вона призивається на військову службу.

– Тобі скільки? .. – П'ятдесят шість. – Ну, ось бачиш. А я призваний. – Клунний видобув з кишені призивну посвідку (О. Довженко).

△ (4) Відря́дна по́свідка <�Відря́дне посві́дчення> <�Посві́дчення про відря́дження> – посвідка, посвідчення, видане тому хто їде у відрядження.

Відмітити відрядну посвідку у канцелярії.