1. Великий тлумачний словник сучасної мови

самобутній

самобу́тній

-я, -є.

Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. Самобутній талант.

|| у знач. ім. самобутнє, -нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самобутній — самобу́тній прикметник Орфографічний словник української мови
  2. самобутній — Ориґінальний, своєрідний, неповторний, окремішній, один у свому роді. Словник синонімів Караванського
  3. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI –XII ст. Словник української мови у 20 томах
  4. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ (який відзначається такими властивостями, що характерні тільки для нього), ОРИГІНА́ЛЬНИЙ, СВОЄРІ́ДНИЙ. Самобутній талант; Звичайно, Маруся — натура глибока, оригінальна і самобутня (Ф. Словник синонімів української мови
  5. самобутній — Самобу́тній, -ня, -нє Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, е. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI-XII ст. Словник української мови в 11 томах