самобутній
САМОБУ́ТНІЙ, я, є.
Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний.
На Русі в XI –XII ст. була своя високорозвинена самобутня культура, яка не поступалася культурам західних і східних держав (з наук.-попул. літ.);
Українська література, як і література кожного народу, має самобутній, оригінальний характер, своє національне обличчя (з навч. літ.);
М. Лєрмонтов – глибоко самобутня постать, він не схожий ні на кого (М. Рильський);
На весь світ славляться натхненні пісні й чудові самобутні вироби народних умільців (з наук. літ.);
Самобутній талант;
Самобутній тип;
// у знач. ім. самобу́тнє, нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше.
Сила кожного таланту в умінні знайти в типовому оригінальне, самобутнє (з наук. літ.).
Значення в інших словниках
- самобутній — самобу́тній прикметник Орфографічний словник української мови
- самобутній — Ориґінальний, своєрідний, неповторний, окремішній, один у свому роді. Словник синонімів Караванського
- самобутній — -я, -є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. Самобутній талант. || у знач. ім. самобутнє, -нього, с. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самобутній — САМОБУ́ТНІЙ (який відзначається такими властивостями, що характерні тільки для нього), ОРИГІНА́ЛЬНИЙ, СВОЄРІ́ДНИЙ. Самобутній талант; Звичайно, Маруся — натура глибока, оригінальна і самобутня (Ф. Словник синонімів української мови
- самобутній — Самобу́тній, -ня, -нє Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- самобутній — САМОБУ́ТНІЙ, я, е. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI-XII ст. Словник української мови в 11 томах