1. Великий тлумачний словник сучасної мови

селянин

селяни́н

-а, ч. (мн. селяни, -лян).

Житель села, основним заняттям якого є обробіток землі.

Селяни-данники — в 15-16 ст. – найчисленніша категорія "похожих" селян у феодальній Литві та на загарбаних нею українських землях.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. селянин — (той, хто живе в селі) господар, дядько, зневажл. селюк, мужик, (за виконуваною працею) гречкосій, ціпов'яз. Словник синонімів Полюги
  2. селянин — селяни́н іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири селяни́на Орфографічний словник української мови
  3. селянин — СЕЛЯНИН – СІЛЬЧАНИН Селянин, -а, мн. -яни, -ян. Мешканець села, основним заняттям якого є обробіток землі. Пох. селянський. Сільчанин, -а, мн. -ани, -ан. Мешканець села; односелець. Літературне слововживання
  4. селянин — о. хлібороб, ПЛУГАР, зн. гречкосій, ціпов'яз, чубрій, д. селепко; (власник ферми) фермер, фармер; селюк, селюх, зб. селянство; п! ХУТОРЯНИН. Словник синонімів Караванського
  5. селянин — I аграрій, годувальник (образн.), гречкосій, женчик, жнець, жнивар, землелюб, землероб, колгоспівець, колгоспник, кріпак (іст.), молотник, мужва (лайл.), мужик (заст.), мужичня (т.с.), мужлай (знев.), оратай, орач, плугар, плугатар, посполитий (іст. Словник синонімів Вусика
  6. селянин — [сеил'анин] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, мн. -л'ание, -л'ан Орфоепічний словник української мови
  7. селянин — СЕЛЯНИ́Н, а, ч. (мн. селя́ни, ля́н). Житель села, основним заняттям якого є обробіток землі. Він любив землю, як пташка повітря, риба – воду. Та й що варт селянин без землі? Усе одно, що пташка без повітря, риба без води (М. Словник української мови у 20 томах
  8. селянин — СЕЛЯНИ́Н (той, хто живе в селі і займається сільським господарством), ДЯ́ДЬКО розм., СЕЛЮ́К зневажл., МУЖИ́К заст., ГРЕЧКОСІ́Й заст., зневажл., ЦІПОВ'Я́З заст., ПОСПОЛИ́ТИЙ заст., ЗЕМЛЯНИ́Н заст., ХЛОП заст., ПОСЕЛЯ́НИН заст., ЧОРНОСО́ШНИК заст. Словник синонімів української мови
  9. селянин — Селяни́н, -на; селя́ни, -ля́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. селянин — СЕЛЯНИ́Н, а, ч. (мн. селя́ни, ля́н). Житель села, основним заняттям якого є обробіток землі. Він любив землю, як пташка повітря, риба — воду. Та й що варт селянин без землі? Усе одно, що пташка без повітря, риба без води (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  11. селянин — Селянин, -на м. Поселянинъ, крестьянинъ. Ой задумав селянин міщаночку брати, вона йому одказала: «не вмію я жати». Чуб. V. 685. Словник української мови Грінченка