тяма

Значення в інших словниках

1. тяма — тя́ма іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
2. тяма — Кмітливість, тямущість, розум; ФР. розуміння; Р. пам'ять, свідомість; тямка, тямок. Словник синонімів Караванського
3. тяма — див. пам'ять Словник синонімів Вусика
4. тяма — ТЯ́МА, и, ж., розм. Здатність осмислювати що-небудь; кмітливість, тямущість; розум. – Сей Шелевило – брехунець, – дума Хапко, – а проте... Тями йому не бракує: зна, що личко, що ремінець... Словник української мови у 20 томах
5. тяма — без тя́ми (рідше без тя́мки, без тя́мку) (в голові́). Нічого не усвідомлюючи; несамовито. І ходжу я по місту без тями (В. Сосюра); Прокіп.., не розбираючи, що то він косить, .. зайшов в бур’ян і без тямки в голові косив бур’яни, аж грабки дзвеніли (І. Фразеологічний словник української мови
6. тяма — РО́ЗУМ (здатність окремої людини запам'ятовувати, оцінювати обстановку, події тощо та відповідно діяти і поводитися; звичайний, природний стан людської свідомості), УМ, ЗДОРО́ВИЙ ГЛУЗД, ГЛУЗД, ТОЛК розм. (ТОВК діал.), МО́ЗОК розм., ГОЛОВА́ розм. Словник синонімів української мови
7. тяма — Тя́ма, -ми, -мі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. тяма — ТЯ́МА, и, ж., розм. Здатність осмислювати що-небудь; кмітливість, тямущість; розум. — Сей Шелевило — брехунець, — дума Хапко, — а проте… Тями йому не бракує: зна, що личко, що ремінець… (Вовчок, VI, 1956, 280); Розпука пойняла господаря старого... Словник української мови в 11 томах
9. тяма — Тяма, -ми ж. Пониманіе, понятіе, соображеніе, смышленность, умѣніе, смѣтка. Нема тями й воза помазати. Та воно б то й зробили як слід, та чорт-ма тями. Лебед. у. Має тяму до римарства. Борз. у. не при тямі. Не въ своемъ умѣ. Не повно ума, не при тямі. МВ. (О. 1862. І. 103). Словник української мови Грінченка