тяма

ТЯ́МА, и, ж., розм.

Здатність осмислювати що-небудь; кмітливість, тямущість; розум.

– Сей Шелевило – брехунець, – дума Хапко, – а проте... Тями йому не бракує: зна, що личко, що ремінець... (Марко Вовчок);

Розпука пойняла господаря старого, Що весь йому горох поїли край дороги. Як мати з того гріш? Людина не без тями, Надумавсь він горох посіять за житами (М. Зеров);

– Глядіть, люди! – погрожує Салоган. – Їдете [переселятися] в штанях набираних [з купованої матерії], а щоб не позбулись і вибійчаних! Одумайтесь, хто має тяму! (М. Стельмах);

// рідко. Свідомість.

Вона почувала, що якийсь туман налягає на її тяму (І. Нечуй-Левицький).

◇ (1) Без тя́ми (рідше без тя́мки, без тя́мку) [в голові́] – нічого не усвідомлюючи; несамовито.

І ходжу я по місту без тями (В. Сосюра);

Прокіп.., не розбираючи, що то він косить, .. зайшов в бур'ян і без тямки в голові косив бур'яни, аж грабки дзвеніли (І. Нечуй-Левицький);

Співав [Лукин] довго, без тямки, уже всі перестали співати, а він все ще співав (Н. Кобринська);

Він [Ларченко] стояв, наче чмелений, і якось без тямку дивився вниз своїми косими очима (Панас Мирний);

Бра́ти / взя́ти втямки́ (у тя́мку, до тя́ми, в толк) див. бра́ти;

Відбира́ти / відібра́ти па́мороки (тя́му) див. відбира́ти;

Втра́тити (загуби́ти) па́мороки (тя́му, па́м'ять) див. утрача́ти;

Дохо́дити / дійти́ [до] тя́ми див. дохо́дити;

Загуби́ти (погуби́ти) / рідше губи́ти ро́зум (тя́му) див. загу́блювати;

Згуби́ти (погуби́ти) ро́зум (тя́му, свідо́мість і т. ін.) див. згуби́ти;

Ма́ти тя́му (тя́мку) [в голові́] див. ма́ти²;

Нема́є (нема́) тя́ми див. нема́;

(2) Не при тя́мі – з потьмареним розумом.

– А що, Мирон Іванович? – говорить тоді голосно управитель. – Не повно ума, не при тямі, – одказує йому той (Марко Вовчок);

Поверну́ти (верну́ти, привести́) до тя́ми див. поверта́ти¹;

Приво́дити / привести́ до па́м'яті (до тя́ми, до прито́мності і т. ін.) див. приво́дити;

Прийти́ / прихо́дити до па́м'яті (до тя́ми, до тя́мку і т. ін.) див. прихо́дити;

(3) При [по́вній] тя́мі [й па́м'яті] – у свідомому стані.

Він [Павло] до неї [Варки] говорив, як чоловік при добрім змислі, розсудливо, при тямі й пам'яті (Марко Вовчок);

– Хомо, – бідкається листоноша, – ти при повній тямі? (Є. Гуцало);

Розгу́блювати / розгуби́ти ро́зум (тя́му і т. ін.) див. розгу́блювати;

Утра́тити тя́му див. утрача́ти.