тямити

ТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. тя́млять; недок., що і без прям. дод., розм.

1. Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь.

Книга була Зінькові така зрозуміла, .. як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив .. Звалася та книга “Кобзар Тараса Шевченка” (Б. Грінченко);

[Дорош (регоче):] Як бачу, там у вас у бурсі Багато вчать, та мало тямлять (М. Кропивницький);

– І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! – затарабанила Олена (М. Стельмах);

Зовсім не тямила [мати], що робить, наче збожеволіла (В. Козаченко);

// у чому, на чому, що. Розумітися на чому-небудь, мати знання в якійсь справі.

В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії (з переказу);

– Чи робоча ж твоя невістка? – спитала кума, – чи тямить хоч трохи в хазяйстві? (І. Нечуй-Левицький);

[Павленко:] В мене дочки дуже, дуже люблять ходити за хворими. Крім того, вони й тямлять у цім ділі (Є. Кротевич);

Ритор, граматик, різьбяр, землемір, цирковий танцюриста, Лікар, купальний прислужник і маг – він [грек] тямить на всьому (М. Зеров);

// Уміти що-небудь робити.

Як оженивсь, бачить, що жінка нічого не тямить. От раз молотить у клуні, а жінка дома місила, місила хліб, нічого не вдіє (Ганна Барвінок);

Я грати вмію, та нот записати не тямлю (Леся Українка);

Балабушиха дуже любила ласощі й в куховарстві тільки й тямила, що варити варення (І. Нечуй-Левицький);

– Славний хлопчина, – похвалив Свирид Яковлевич. – Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти .. – То й добре. Що йому, з доповідями виступати? – знизав плечима Тимофій .. – А коло землі уже й тепер тямить, як інший дорослий (М. Стельмах);

// рідко. Те саме, що відчува́ти 1.

Я перегортала картки, часом поривалась читанням, аж мусила силоміць одривати очі від них, тямлячи на собі .. погляд антикварія (Леся Українка).

2. Тримати в пам'яті, пам'ятати.

З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув [Еней] в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід (І. Котляревський);

Скажу: допивсь І дохмеливсь, – Довіку тямить буду! Ні в рот не брать, Ні коштувать [куштувати], Не тільки що й до суду! (П. Гулак-Артемовський);

Як нині Тямлю: день був літній (І. Франко);

По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: “Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач ..” (Уляна Кравченко);

Іван тямить, як сьогодні: сиділи ввечері біля хати: батько, мати, він... (А. Крушельницький);

І [хрести] для прохожих ставили Ксьондзи і багачі, Щоб про покору тямили І вдень, і уночі (Д. Павличко).

Не зна́ти (не тя́мити), для чо́го див. зна́ти.

◇ Зна́ти (ма́ти, тя́мити) смак див. зна́ти;

Зна́ти (тя́мити) си́лу див. зна́ти;

(1) Не тя́мити себе́, також від чого – бути в стані дуже сильного збудження, хвилювання; втрачати витримку під впливом особливо сильних почуттів.

На неї напала така лють, що сама себе не тямила (Л. Мартович);

[Орест:] Я не можу бачити сліз, я тоді сам себе не тямлю (Леся Українка);

Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (З. Тулуб);

Рука моя піднеслася в повітрі, і, не тямлячи себе від гніву, я ударив кулаком рибалку (Ю. Яновський);

(2) [Сам (сама́)] себе́ не тя́мить (не пам'ята́є) – перебуває в стані дуже сильного збудження, хвилювання; діє несвідомо.

Ходить [Денис], перебіга з-під одного дерева під друге, руки ломить, сам себе не тямить (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Орест:] Тоді було таке щастя, воно зрушило тебе, нерви не витримали, я сам теж не тямив себе тоді (Леся Українка);

Олександра дико скрикнула. Той крик ще більше розлютив Гната. Не тямлячи себе, кинувся він на Олександру (М. Коцюбинський);

– Жінка є в мене .. Чуєш, дівчино? Знатимеш... – Стенулась од його бігти, сама себе не пам'ятаючи (Марко Вовчок).