1. Українська літературна мова на Буковині

тямити

Тя́мити. Розуміти, усвідомлювати. Він не тямить, що таке папірус, він не має тямки (понятя) про папірус (Канюк, 1911, 11)

// укр. діал. тямити — розуміти.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тямити — тя́мити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. тямити — Знати, розуміти, усвідомлювати, о. брати до тями, кн. виявляти кмітливість <�тямущість>; (на чому) розумітися; (що робити) уміти; (на собі, погляд) Р. відчувати; (довіку) пам'ятати; тямкувати, тямувати, д. тумкати. Словник синонімів Караванського
  3. тямити — див. знати; розуміти Словник синонімів Вусика
  4. тямити — [т’амиетие] -мл'у, -миеш, -мл'ат'; нак. т'ам, т'амтеи Орфоепічний словник української мови
  5. тямити — ТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. тя́млять; недок., що і без прям. дод., розм. 1. Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь. Книга була Зінькові така зрозуміла, .. як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив .. Словник української мови у 20 томах
  6. тямити — -млю, -миш; мн. тямлять; недок., перех. і неперех., розм. 1》 Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь. || у чому, на чому, що. Розумітися на чому-небудь, мати знання в якійсь справі. || Уміти що-небудь робити. || рідко. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. тямити — (сам (сама́)) себе́ не тя́мить (не пам’ята́є). Перебуває в стані дуже сильного збудження, хвилювання; діє несвідомо. Ходить (Денис), перебіга з-під одного дерева під друге, руки ломить, сам себе не тямить (Г. Фразеологічний словник української мови
  8. тямити — ЗРОЗУМІ́ТИ що і без додатка (правильно сприйняти зміст, значення, суть чого-небудь), ЗБАГНУ́ТИ, УБАГНУ́ТИ (ВБАГНУ́ТИ) розм., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ) розм., ЗМЕТИКУВА́ТИ розм., УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ) розм., РОЗТОРО́ПАТИ розм. Словник синонімів української мови
  9. тямити — Тя́мити, тя́млю, -миш, -млять; тям, тя́ммо і тя́мім, тя́мте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. тямити — ТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. тя́млять; недок., перех. і неперех., розм. 1. Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь. Книга була Зінькові така зрозуміла, ..як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив.. Словник української мови в 11 томах
  11. тямити — Тямити, -млю, -миш гл. 1) Смыслить, понимать. Вчилася, та й не тямить. МВ. (О. 1862. III. 37). Коли не періг, то й не пирожися; коли не тямиш, то й не берися. Ном. № 9572. 2) Помнить. Тямитиме до нових віників. Ном. № 3645. Словник української мови Грінченка