тямитися

ТЯ́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. тя́мляться, недок., розм.

Усвідомлювати свої дії, нормально сприймати дійсність.

Ой мій чоловік та п'яниця. Ой як нап'ється, то й не тямиться (П. Чубинський);

// на чому. Розумітися на чому-небудь, мати знання в якійсь справі.

Світові думи, безперечно, клопочуть літнє товариство, не лише на буденних справах вони тямляться [воно тямиться] (К. Гордієнко).

◇ (1) [Аж] не тя́митися від чого – бути в стані надзвичайного збудження, хвилювання і т. ін.; втрачати витримку, врівноваженість під впливом дуже сильних почуттів.

Я згадувала, як справді плачуть від розлуки, що справді говорять на прощанні, як справді не тямляться від горя (Леся Українка);

Внутрішньо не тямлячись від щастя, що переповнювало її, Шура намагалася уявити собі першу зустріч з Юрієм (О. Гончар);

(2) Неха́й (хай) він (вона́, воно́ і т. ін.) [собі́] тя́миться <�Неха́й (хай) йому́ (їй, їм) тя́миться> <�Неха́й (хай) ти тя́мишся> <�Неха́й (хай) ви тя́митесь> – уживається для вираження негативного ставлення до кого-, чого-небудь, роздратування, незадоволення кимсь, чимсь.

– Нехай він собі тямиться! Він багатий, так і гордий проти мене бідного (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Хоч би до тебе наш дяк ходив .. Він усі гласи знає. – Нехай він собі тямиться з тими гласами (Ганна Барвінок);

– Хай йому тямиться, яке гаряче, – засичав Хома, опікшися кулешем (Григорій Тютюнник);

[Віталій:] Віддай квиток! На тобі гроші, хай ти тямишся (І. Карпенко-Карий).