1. Великий тлумачний словник сучасної мови

убір

убі́р

(вбір), убору, ч.

1》 Те, що одягають на себе; одяг взагалі чи багатий, пишний одяг; убрання.

|| Спеціальне спорядження.

|| Збруя (перев. оздоблена чим-небудь).

|| перен., поет. Те, що покриває собою що-небудь, зовнішній покрив чогось (про рослинність, сніг і т. ін.). Головний убір.

2》 Те, що служить як прикраса, оздоба.

|| Прикраса, перев. на голові.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. убір — убі́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. убір — Одяг, УБРАННЯ; (головний) ШАПКА; (воїна) ПОЕТ. спорядження; (землі) покрив Словник синонімів Караванського
  3. убір — (наголовний) див. наголовиий Словник чужослів Павло Штепа
  4. убір — УБІ́Р (ВБІР), убо́ру, ч. 1. Те, що одягають на себе; одяг взагалі або багатий, пишний одяг; убрання. Скинув він [Грегор] кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з ґудзиками, добрі чоботи, синя жилетка (І. Словник української мови у 20 томах
  5. убір — О́ДЯГ (сукупність виробів із тканини, хутра, шкіри, якими покривають тіло), ОДЕ́ЖА, УБРА́ННЯ (ВБРА́ННЯ), УБИРА́ННЯ (ВБИРА́ННЯ), УБІ́Р (ВБІР), ТУАЛЕ́Т, СТРІЙ, ОДЕ́ЖИНА розм., О́ДІЖ розм., ОДЯГА́НКА розм., ВДЯГА́НКА (УДЯГА́НКА) розм., ОДЯГА́ЛО розм. Словник синонімів української мови
  6. убір — УБІ́Р (ВБІР), убо́ру, ч. 1. Те, що одягають на себе; одяг взагалі або багатий, пишний одяг; убрання. Скинув він [Грегор] кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з гудзиками, добрі чоботи, синя жилетка... Словник української мови в 11 томах
  7. убір — Убір, убо́ру м. Уборъ, нарядъ. Левиц. І. 202. Ном. № 11164. 2) — церко́вний. Церковное облаченіе. Рудч. Ск. І. 170. Словник української мови Грінченка