заколотити
Заколоти́ти, перен. Потьмарити. Тої радости не змогли мені заколотити ті два голуби, котрі так гарно вміють колотити чисту воду (Б., 1895, 11, 1)
// порівн. укр. заколотити — розм. порушувати спокій, викликати занепокоєння, заколотник — розм. той, хто порушує спокій людей, баламут, підбурювач (СУМ, III, 154); пол. zakłócić, zakłócać — порушувати (порядок, спокій, тишу, сон тощо), zakłóczenie — 1) порушення (порядку), розладнання (функцій), 2) збурення (магнітне), 3) перебої, перешкоди (у постачанні).
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.