засуд
За́суд. Вирок. [Понтийский Пилат, намістник Галилеї] забороняє всім богатим особам перешкоджати у виконаню засуду смерти на Ісусі (Б., 1895, 13, 4); Старшина громадска (а не сам двірник) має право карати грішми і арештом за те, коли хто не виповняє заряджень і приписів поліцийних. Засуд і вимір кари западає більшостю голосів Старшини (двірника і присяжних). Всі такі засуди мають бути вписані до осібної книги. Там має стояти: кого суджено, за що засуджено і на яку кару (См.-Стоцький, Громада, 28-29)
// пол. zasądzić -засудити, винести вирок.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.