погласкати
Погла́скати. Погладити, попестити. — Гай, в місто! — кличуть деякі знакомі ґаздині, минаючи її хату. [...] — Боюся, щоби мене хто не врік! Ідіть здорові самі... в мене є діти, — та й погласкає те, що саме найближче коло неї: кота, або пса, або котре з курят... (Коб., Некультурна, 85)
// пол. głaskać — гладити, погладжувати, пестити.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.