пристояти
Пристоя́ти.
1. Належати до чиєїсь компетенції. Проти сего напімненя внесло товариство знов рекурс, що місцевому правительству не пристоїть право давати таким товариствам напімненя (Б., 1895, 10, 1); Мушу зазначити, що він в сій справі приписав собі ролю, котра пристоїть тільки найвисшому трибуналови (Б., 1895, 12, 4); Після § 22 закона пристоїть таким книгам право доводу (Канюк, 1906, 35); Материяльне ужиткованє православного реліґійного фонду пристоїть, однак, кождому владиці в міру потреб диєцезиї в рівній мірі і не залежить від їх взаїмного порозуміня (Звідомл., 1914, 67); Рускому православному єпископови пристоїть в буковиньскім краєвім соймі вірильний голос (Звідомл., 1914, 67).
2. Належатися, личити. “Се товариші є не тілько поведенє, яке зовсім не пристоїт патріотичному україньско-руському академікови, але подобає таки, даруйте за слово, на цілком дитиняче поступованє“ (2. XI. 1899) (Сімович, 1908, 517); Другу [часть] прошу Вас прочитати; Вам пристоїть знати дещо з неї; впрочім, вона дуже інтресна і читається легше, як перша часть (Коб., Листи, 31, 297); Ніяк не можу погодитися, щоби Ви розпрощались з писанням. Воно пристоїть і належить Вам, якмедвежість пристоїть лиш Вам тому, що се Вам вроджене, а не напам'ять вивчене (Коб., Листи, 95, 454); Ви любили Вашу маму. Тому, коли я тепер Вас згадую, згадую все і Вашу маму, хоть я її не знала. Ви сильно любили її, і терпіли з нею сильно — як пристоїть Стефаникові (Коб., Слова..., 266)
// пол. prystać — 1) пристати, 2) прилягти (щільно), 3) призупинитися; nie prystoi — не личить, не годиться.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.