троюдити
Трою́дити. Переслідувати, цькувати. В нас вже є читальня, а другої людем не треба, хиба панотцям нашим, щоби троюдити одну читальню против другої (Б., 1895, 9, 4); [Панотець з Станівців Горішних] ходить по селах, ділить православний нарід на два ворожі табори, на так званих “уніятів ” і на православних та троюдить в своїй ґазетці “Народній Раді ” так, що по селах стало не до витриманя (Б., 1907, 29, 1)
// бук. діал. троюдити — цькувати, нацьковувати; див. іще юдити, юдженє.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.