чин
Чин. Обов’язки, повноваження. Голови сих товариств поскладали свої чини, а головні збори вибрали їх поновно з виїмкою в. Чернецкого (Б., 1895, 12, 4); Проф[есор] тутешного учительского семинара п. Василь Сімович, який задля слабости пробував цілий рік на відпустці, обняв вже свій чин наново (Б., 1907, 44, 3)
// порівн. пол. czyn — 1) вчинок, дія, 2) зобов’язання.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.