чин —
Чин. Обов’язки, повноваження. Голови сих товариств поскладали свої чини, а головні збори вибрали їх поновно з виїмкою в. Чернецкого (Б., 1895, 12, 4); Проф[есор] тутешного учительского семинара...
Українська літературна мова на Буковині
чин —
1. Ступінь церковної ієрархії: архиєрей, ієрей, диякон; ступінь; 2. В церковно-богослужбових книгах — повний виклад або повне перечислення молитовних текстів окремого богослужіння; чинопослідування
Словник церковно-обрядової термінології
чин —
I [чин] чину, м. (ў) чин'і, мн. чиени, чиен'іў два чиние (посада) II [чин] чина, м. (на) чинов'і/чин'і, мн. чиени, чиен'іў два чиние (про людину)
Орфоепічний словник української мови
чин —
1. ступінь, див. ранга 2. це дія
Словник чужослів Павло Штепа
чин —
ЧИН, ч. 1. род. у. Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової і цивільної служби. Любили його [Багратіона] в армії за мужність, справедливість, за те, що турбувався за кожним, незважаючи на чини і стан (П.
Словник української мови у 20 томах
чин —
чин 1 іменник чоловічого роду посада чин 2 іменник чоловічого роду, істота про людину чин 3 іменник чоловічого роду спосіб; дія, вчинок
Орфографічний словник української мови
чин —
Порядок, статут, устав, прийнята послідовність дій (в обряді), звичай
Словник застарілих та маловживаних слів
чин —
-у, ч. 1》 Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової та цивільної служби. || У дореволюційній Росії – звання державного службовця за табелем про ранги. || церк. Духовний сан, стан. Чин чином; Чин по чину — так, як слід. 2》 уроч.
Великий тлумачний словник сучасної мови
чин —
чин чи́ном. Як належить, як годиться, як повинно бути. Онисія Климівна та Вечуро .. живуть подружжям. І що це дійсно саме так, є свідоцтво… Все чин чином (М. Рудь); — Так що воно і як у тебе? — Усе чин чином (М. Стельмах). чин по чи́ну.
Фразеологічний словник української мови
чин —
ЗВАННЯ́ (офіційно присвоєна назва, що означає фах, ступінь кваліфікації або службовий стан), ТИ́ТУЛ рідше; ЧИН (перев. у військовій та церковній ієрархії; у царській Росії — щодо державних службовців).
Словник синонімів української мови
чин —
ЧИН, у, ч. 1. Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової і цивільної служби. Любили його [Багратіона] в армії за мужність, справедливість, за те, що турбувався за кожним, незважаючи на чини і стан (Кочура, Зол.
Словник української мови в 11 томах
чин —
1. Горизонтальний ряд ікон в іконостасі. 2. Обов'язковий порядок розташування, система композиційних норм і правил, синонім краси у давньоруському мистецтві й архітектурі.
Архітектура і монументальне мистецтво
чин —
Чин, -ну м. 1) Дѣйствіе, дѣяніе. Після старої голови все марно пійшло. Ні порядку, ні чину. Г. Барв. 224. 2) Способъ, образъ. То — проше пана — оттаким чином робилось. Н. Вол.
Словник української мови Грінченка