доручення

рос. поручение

1. Двостороння угода про право здійснення майнових операцій, за якою одна сторона — власник майна (поручитель) надає право іншій стороні (повірителю) виконати певні господарські чи фінансові операції від імені доручителя і його коштом. Д. складається у письмовому вигляді на певний строк і підтверджується підписом довірителя, що засвідчується печаткою закладу, підприємства, установи, яка наділена певними повноваженнями.

Значення в інших словниках

1. доручення — дору́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. доручення — Припорука, припоручення; (на письмі) довіреність.  Словник синонімів Караванського
3. доручення — [доуручеин':а] -н':а, р. мн. -еин'  Орфоепічний словник української мови
4. доручення — -я, с. 1》 Дія за знач. доручати, доручити. || Справа, доручена кому-небудь; завдання. 2》 Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, яка видала цей документ; довіреність.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. доручення — дору́чення: ◊ організаційні дору́чення → організаційний  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. доручення — ЗАВДА́ННЯ (справа, доручена комусь для виконання), НАРЯ́Д, ЗАГА́ДУВАННЯ, ЗАДА́ЧА розм. рідше, ЗА́ГАД розм. рідко, ЗА́ГАДКА розм. рідко; ДОРУ́ЧЕННЯ (більш конкретне завдання).  Словник синонімів української мови
7. доручення — Дору́чення, -ння; -чення, -чень і -ченнів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. доручення — ДОРУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. доруча́ти, доручи́ти. Безбородько вибрався до лікарні нібито екстрено відвідати одного важкохворого, який з доручення директора знаходився під його особистим наглядом (Вільде, Сестри..  Словник української мови в 11 томах
9. доручення — Доручення, -ня с. Порученіе.  Словник української мови Грінченка