артикуляція

артикуля́ція

(від лат. articulatio – розчленування)

1. Дія мовного апарата, внаслідок якої утворюються членороздільні звуки; виразність вимови.

2. Зчленування кісток, суглоб.

3. Спосіб виконання послідовного ряду звуків на інструменті чи голосом.

4. тех. Міра якості систем зв’язку, призначена для передачі мовних повідомлень.

Значення в інших словниках

1. артикуляція — артикуля́ція іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. артикуляція — [артиекул’ац'ійа] -йі, ор. -йеійу  Орфоепічний словник української мови
3. артикуляція — (лат. articulatio — розчленування, від articulo — членувати, розчленовано вимовляти) — 1. Спосіб виконання звуків під час співу або гри на музичному інструменті. Існує три види...  Словник-довідник музичних термінів
4. артикуляція — -ї, ж. 1》 лінгв. Робота мовних органів, спрямована на вимовляння того чи іншого звука мови; також положення мовних органів за вимови такого звука. Артикуляція мовлення — виразність вимови, членороздільність мовлення, виразне вимовляння слів. 2》 муз.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. артикуляція — АРТИКУЛЯ́ЦІЯ, ї, ж., лінгв. Робота мовних органів, спрямована на вимовляння того чи іншого звука; положення мовних органів при вимові такого звука. Дифтонги – це звуки неоднорідної артикуляції, в яких переважає перший або другий компонент (з наук. літ.  Словник української мови у 20 томах
6. артикуляція — Спосіб виконання послідовності звуків голосом або на інструменті, напр., легато (поєднуючи звуки), стаккато (відриваючи), арко (потираючи струни смичком), піццікато (смикаючи струни пальцем).  Універсальний словник-енциклопедія
7. артикуляція — Артикуля́ція, -ції, -цією; -ля́ції, -цій  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. артикуляція — АРТИКУЛЯ́ЦІЯ, ї, ж., лінгв. Робота мовних органів, спрямована на вимовляння того чи іншого звука мови; також положення мовних органів при вимові такого звука. Роботу над дикцією слід починати з.. вироблення вірної артикуляції (Худ. чит..  Словник української мови в 11 томах