барон

баро́н

(франц. baron, від старонім. baro – вільний воїн)

дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя – неспадковий васал короля.

Значення в інших словниках

1. барон — баро́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. барон — -а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. барон — БАРО́Н, а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул. Степи, шляхи, Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Т. Шевченко); Дрімучі карпатські ліси були власністю баронів Гредлів (П. Козланюк).  Словник української мови у 20 томах
4. барон — Західноєвроп. феодальний титул в добу середньовіччя, належав спершу до безпосередніх васалів короля (лордів, перів); пізніше — шляхетський титул.  Універсальний словник-енциклопедія
5. барон — Баро́н, -на; -ро́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. барон — БАРО́Н, а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул. Степи, шляхи. Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Шевч.  Словник української мови в 11 томах