зебу

зе́бу

(франц. zebu, з тібетського зеба)

підвид свійського бика. Поширений в Індії, країнах Близького Сходу, Африки, Південної Америки. Розводять як робочу і м’ясну худобу.

Значення в інших словниках

1. зебу — зе́бу іменник чоловічого або жіночого роду, істота тварина  Орфографічний словник української мови
2. зебу — невідм., ч. і ж. Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зебу — Підвид домашньої худоби з підродини справжніх биків; на спині горб (відкладення сала); багато місцевих порід розводять в Азії, Африці, Пд. Америці.  Універсальний словник-енциклопедія
4. зебу — Зе́бу, не відм. (ч. р.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. зебу — ЗЕ́БУ, невідм., ч. і ж. Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці. Невдовзі на сході з’явилася хмара куряви...  Словник української мови в 11 томах