комендант

коменда́нт

(від франц. commandant – командир, начальник)

1. Службова особа в армії, начальник гарнізонів міст, фортець, укріплених районів тощо. В Збройних Силах СРСР існують К. гарнізону, залізничної станції, пристані, К. етапний, табірного збору, переправи, штабу, управління тощо.

2. Керуючий будинком або приміщенням державної установи, підприємства, громадської організації.

Значення в інших словниках

1. комендант — коменда́нт іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. комендант — [комеиндант] -нта, м. (на) -нтов'і/ -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў  Орфоепічний словник української мови
3. комендант — -а, ч. 1》 Той, хто стоїть на чолі залоги фортеці або укріпленого району. 2》 Військовий начальник, що наглядає за правильністю відбування гарнізонної служби, дисципліною військових і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. комендант — Командувач (залоги)  Словник чужослів Павло Штепа
5. комендант — КОМЕНДА́НТ, а, ч. 1. Той, хто стоїть на чолі залоги фортеці або укріпленого району. Селяни розказують, що як Текелій руйнував кіш, то звелів комендантові .. все .. знести (О. Стороженко); З комендантом фортеці ..  Словник української мови у 20 томах
6. комендант — Коменда́нт, -та; -да́нти, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. комендант — КОМЕНДА́НТ, а, ч. 1. Той, хто стоїть на чолі залоги фортеці або укріпленого району. Селяни розказують, що як Текелій руйнував кіш, то звелів комендантові.. все.. знести (Стор., І, 1957, 260); — Я арештанта привіз..  Словник української мови в 11 томах
8. комендант — Комендант, -та м. Комендантъ. Рудч. Чп. 103. Пусти ж мене, коменданте, з обозу додому. Чуб. V. 332.  Словник української мови Грінченка