манна

ма́нна

(грец. μάννα, з давньоєвр. ман)

1. Густий сік, що витікає при пошкодженні кори в ясеня манного та деяких інших рослин.

2. Деякі лишайники степів і напівпустель, мають вигляд грудочок. Їстівні.

Значення в інших словниках

1. манна — ма́нна іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. манна — див. ЇЖА.  Словник синонімів Караванського
3. манна — -и, ж. 1》 За біблійною легендою – їжа, що падала євреям із неба під час їхньої мандрівки пустелею. Манна небесна — про те, що дається легко, без зусиль. 2》 спец. Застиглий сік деяких рослин (ясена, тамариксу та ін.), що вживається як їжа або ліки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. манна — Каша, кашечка, пожива (небесна)  Словник чужослів Павло Штепа
5. манна — МА́ННА, и, ж. 1. бібл. Їжа, яку Бог давав євреям із неба під час їх мандрівки по пустелі. Він [Бог] хмарам згори наказав, і відчинив двері неба, і спустив, немов дощ, на них [євреїв] манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав: хліб ангольський їла людина...  Словник української мови у 20 томах
6. манна — Харч ізраїльтян під час мандрів по Аравійській пустелі  Словник застарілих та маловживаних слів
7. манна — Засохлий їстівний сік, що виступає на ушкоджених пагонах деяких дерев і кущів, напр., ясеня манного, тамариксу, верблюжої колючки, а також випорожнення черевця блощиці, що живе на тамариксі; містить переважно глюкозу.  Універсальний словник-енциклопедія
8. манна — як (мов, на́че і т. ін.) ма́нни небе́сної (з не́ба, з небе́с), зі сл. чека́ти, жда́ти і под. Дуже сильно, з нетерпінням, з надією і т. ін. Літа чекав, як манни небесної: дома хоч хліба та риби можна було досхочу наїстися (В.  Фразеологічний словник української мови
9. манна — МОЛОКО́ (біла рідина, що виділяється молочними залозами жінок і самиць), МО́НЯ дит., НАБІ́Л діал., МА́ННА діал.; ДІ́ЙВО розм. (надоєне); ПО́КО́РМ розм. (материнське). Здоєне молоко важко спочиває в дерев'яній посуді (М. Коцюбинський); — Моні?...  Словник синонімів української мови
10. манна — Ма́нна, -ни, -ні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. манна — МА́ННА, и, ж. 1. За біблійною легендою — їжа, що падала євреям із неба під час їх мандрівки по пустелі. ◊ Ма́нна небе́сна (з не́ба) — про те, що дається легко, без зусиль. Успіхи передовиків — не манна небесна, вони з надхмарних висот не падають (Рад.  Словник української мови в 11 томах
12. манна — Манна, -ни ж. 1) Манна. Чуб. І. 74. І манна на народ посипалася грядом. К. Псал. 178. 2) раст. Gliceria fluitans. ЗЮЗО. І. 124. 3) Молоко? Як би вівці на сукровищі попасли, зараз би їм уняло манну — вони утратили би молоко. Шух. І. 210.  Словник української мови Грінченка