неоплатонізм

неоплатоні́зм

(від нео... і платонізм)

містичний ідеалістичний напрям у філософії періоду занепаду Римської імперії (3–6 ст.), який намагався поєднати на основі платонізму різні системи античної філософії. За Н. творцем світу є надчуттєве абстрактне «єдине», що нібито може бути сприйняте людиною лише в екстазі.

Значення в інших словниках

1. неоплатонізм — неоплатоні́зм іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. неоплатонізм — -у, ч. Філософія періоду занепаду античного світу, в якій ідеалістичні ідеї Платона набрали форму вчення про містичне випромінювання матеріального світу з духовної першооснови.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. неоплатонізм — НЕОПЛАТОНІ́ЗМ, у, ч. Філософія періоду занепаду античного світу (III -IV ст. н. е.), в якій ідеї Платона синтезовано з філософськими системами Аристотеля, стоїків, Піфагора та ін. провідних античних філософів.  Словник української мови у 20 томах
4. неоплатонізм — Філософська система, розроблена Плотіном, яка спиралася на теорії еманації; прийнята християнськими (Оріген, св. Авґустин), араб. і євр. мислителями, був домінуючим напрямком середньовіччя (Еріуґена, Ансельм Кентерберійський), епохи Відродження (Микола з Кузи), вплинув на Ф. Шеллінґа і Г.Ґ. Геґеля.  Універсальний словник-енциклопедія
5. неоплатонізм — НЕОПЛАТОНІЗМ — один з основних напрямів античної філософії в пізньоелліністичну епоху, що став логічним поєднанням ідей платонізму, аристотелізму та неопіфагореїзму. Засновником Н. у III ст.  Філософський енциклопедичний словник
6. неоплатонізм — Неоплатоні́зм, -му, -мові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. неоплатонізм — НЕОПЛАТОНІ́ЗМ, у, ч. Реакційна філософія періоду занепаду античного світу, в якій ідеалістичні ідеї Платона набрали форми вчення про містичне випромінювання матеріального світу з духовного першоначала.  Словник української мови в 11 томах