оказіоналізм

оказіоналі́зм

(від лат. occasionalis – випадковий)

релігійно-ідеалістичний напрям західноєвропейської філософії 17 ст., представники якого вважали, що між фізичними й психічними явищами немає безпосереднього причинного зв’язку і що тіло є лише знаряддям діяння бога на «душу» людини.

Значення в інших словниках

1. оказіоналізм — оказіоналі́зм іменник чоловічого роду незагальновживане, авторське слово, введене тільки в контексті конкретної ситуації  Орфографічний словник української мови
2. оказіоналізм — [оказ'іонал’ізм] -му, м. (на) -м'і  Орфоепічний словник української мови
3. оказіоналізм — -у, ч. 1》 Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії 17 ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв'язку між фізичними і психічними явищами та розглядав тіло лише як знаряддя впливу Бога на душу людини. 2》 лінгв.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. оказіоналізм — ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ¹, у, ч. Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії XVII ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв'язку між фізичними і психічними явищами. ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ², а, ч., лінгв.  Словник української мови у 20 томах
5. оказіоналізм — Філософський і теологічний погляд XVII cт., який визнає Бога причиною всього, що трапляється, а причинні зв'язки (особливо між психічними і фізичними актами людини) вважає випадковими, оказією для Його дії (Н. Мальбранш).  Універсальний словник-енциклопедія
6. оказіоналізм — ОКАЗІОНАЛІЗМ (від лат. ocassio — випадок, нагода, привід) — філософське вчення, згідно з яким Бог є опосередкувальною ланкою між душею і тілом. Виникло на ґрунті характерного для картезіанства (див.  Філософський енциклопедичний словник
7. оказіоналізм — ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ, у, ч. Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії XVII ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв’язку між фізичними і психічними явищами.  Словник української мови в 11 томах