оказіоналізм
ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ¹, у, ч.
Релігійно-ідеалістичний напрям у філософії XVII ст., що обстоював положення про відсутність безпосереднього причинного зв'язку між фізичними і психічними явищами.
ОКАЗІОНАЛІ́ЗМ², а, ч., лінгв.
Слово, мовний зворот, що не відповідає загальноприйнятому вживанню і відображає особливості світобачення мовця і його мовотворчість; вживається з певною стилістичною метою.
Значення оказіоналізмів стає зрозумілим звичайно в умовах контексту (з наук.-попул. літ.);
Є [в гуморесках М. Прудника] вдалі оригінальні оказіоналізми: “надореміфасолився”, “моржувати” (із журн.);
Деякі з оказіоналізмів можуть створюватися за вже відомими в мові моделями і є, таким чином, системними, на відміну від несистемних, які будуються за “своїми” моделями (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)