пілігрим

пілігри́м

(старонім. piligrim, з італ. pellegrino, від лат. peregrinus – чужоземець, чужинець)

прочанин; богомолець, який іде на поклоніння до «святих місць»; переносно – мандрівник, подорожній.

Значення в інших словниках

1. пілігрим — пілігри́м іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. пілігрим — див. подорожній  Словник синонімів Вусика
3. пілігрим — [п'іл'ігрим] -ма, м. (на) -мов'і/-м'і, мн. -мие, -м'іy  Орфоепічний словник української мови
4. пілігрим — -а, ч., книжн. 1》 Паломник, прочанин, мандрівний богомолець, який іде на поклоніння до святих місць. 2》 перен. Мандрівник, подорожній.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. пілігрим — Прочанин, (вона) прочаниця, див. странник  Словник чужослів Павло Штепа
6. пілігрим — ПІЛІГРИ́М, а, ч., книжн., заст. 1. Паломник. Воліла б вона бути похованою романтично .. Щоб ішли тоді до неї, романтичної таврійської святої, вродливі молоді пілігрими (О. Гончар); * У порівн. Іду я з посохом, як пілігрим, Дорогою тернистою, крутою (К.  Словник української мови у 20 томах
7. пілігрим — БОГОМО́ЛЕЦЬ (той, хто ходить на богомілля), ПРОЧА́НИН, ПАЛО́МНИК, ПІЛІГРИ́М книжн., заст., КАЛІ́КА заст. (той, хто ходить по святих місцях, або мандрівний богомолець узагалі).  Словник синонімів української мови
8. пілігрим — Пілігри́м, -ма; -гри́ми, -мів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. пілігрим — ПІЛІГРИ́М, а, ч., книжн., заст. 1. Паломник. Пілігрими, що йдуть до святих місць, підкоряються темному покликові забобонності (Загреб., Шепіт, 1966, 27); Воліла б вона бути похованою романтично..  Словник української мови в 11 томах