шлейф

(нім. Schleife, від schleifen – волочити)

1. Сільськогосподарське знаряддя, призначене для шлейфування грунту (вирівнювання, мілке розпушування). Ш. поділяють на волокуші, гвоздівки та шлейфи-борони.

2. В жіночих парадних сукнях – довгий задній край, що волочиться по землі. Інша назва – трен.

Значення в інших словниках

1. шлейф — (жіночої сукні) хвіст, трен, кн. шляйфа; (диму) П. слід, смуга.  Словник синонімів Караванського
2. шлейф — див. багато  Словник синонімів Вусика
3. шлейф — [шлейф] -фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, ф'іy  Орфоепічний словник української мови
4. шлейф — (сукні) хвіст, поділиця  Словник чужослів Павло Штепа
5. шлейф — ШЛЕЙФ, а, ч. 1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі. Важкий шлейф чорної сукні не трусивсь і волочився за нею, як хвіст у гордого павича (І.  Словник української мови у 20 томах
6. шлейф — шлейф іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
7. шлейф — -а, ч. 1》 Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі; трен. || чого, перен. Слід, смуга (перев. на воді, в повітрі) від руху чого-небудь. 2》 Сільськогосподарське знаряддя для вирівнювання та легкого поверхневого розпушування ґрунту.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. шлейф — I. СЛІД (знак, що залишається від чогось — виїмка, подряпина, пляма і т. ін.), ВІДБИ́ТОК, ПОЗНА́КА, ПРИМ'Я́ТИНА, ПОВОЛО́КА (від протягання чогось); ПО́РУБ рідше (від рубання); СТУПНЯ́, СТУПА́К розм.  Словник синонімів української мови
9. шлейф — ШЛЕЙФ, а, ч. 1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі. Важкий шлейф чорної сукні не трусивсь і волочився за нею, як хвіст у гордого павича (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах