безпутник —
безпу́тник іменник чоловічого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
безпутник —
-а, ч., розм. Безпутна людина.
Великий тлумачний словник сучасної мови
безпутник —
БЕЗПУ́ТНИК, а, ч., розм. Безпутна людина. [Сестра Серахвима:] Отак вона завжди: як п'яницю то й криє, безпутника якого то й покриває (Панас Мирний).
Словник української мови у 20 томах
безпутник —
див. бешкетник; легковажний; ледачий
Словник синонімів Вусика
безпутник —
БЕЗПУ́ТНИК розм. (той, хто поводиться легковажно, нерозумно або негідно з морального боку), ЛЕДА́ЩО зневажл. (Сестра Серахвима:) Отак вона завжди: як п'яницю, то й криє, безпутника якого, то й покриває (Панас Мирний); — Вони, мене не знавши, подумають...
Словник синонімів української мови
безпутник —
БЕЗПУ́ТНИК, а, ч., розм. Безпутна людина. [Сестра Серахвима:] Отак вона завжди: як п’яницю то й криє, безпутника якого то й покриває (Мирний, V, 1955, 79).
Словник української мови в 11 томах