Значення в інших словниках
-
бей —
Пан, вищий урядовець турецький [XI]
Словник з творів Івана Франка
-
бей —
бей іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
бей —
-я, ч. 1》 У султанській Туреччині та в давні часи у татар – титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. 2》 У деяких східних країнах додається до власного імені і означає "пан".
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
бей —
БЕЙ, бе́я, ч. У країнах Близького і Середнього Сходу – титул родоплемінної, а згодом феодальної знаті; у султанській Туреччині – титул вищих офіцерів і чиновників.
Словник української мови у 20 томах
-
бей —
Турецький або татарський вищий військовий ранг
Словник застарілих та маловживаних слів
-
бей —
(від тур. bey – князь) титул родоплемінної, а пізніше феодальної знаті в країнах Близького і Середнього Сходу.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
бей —
Турец. титул, яким спершу послуговувалися особи шляхетного походження, згодом в Османській імперії його носили вищі офіцери й державні урядовці.
Універсальний словник-енциклопедія
-
бей —
БЕЙ, я, ч. У султанській Туреччині та в давні часи у татар — титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. Не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана (Л. Укр., III, 1952, 712); Ширинський бей пішов у напад на Україну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136).
Словник української мови в 11 томах